Їду у транспорті нещодавно. Шлях мав бути довгий, до села на автобусі півгодини їхати. Я дітей своїх відвідала та поспішала до чоловіка. Позаду мене влаштувалася компанія молоді. Їм було не більше вісімнадцяти. Хлопці, швидше за все, були із сусідніх сіл, бо мені знайомі не були. Спілкувалися вони досить rолосно, тому я чудово чула їхню розмову. -Ну що досяг Маринки? Ти ж її доглядав, — спитала одна з дівчат. Хлопець, що явно займав лідируючу позицію в цій компанії, посміхнувся. -А то! Я її й nокинути встиг. Ну я ж з нею несеpйозно каламутив, ну так, це просто розважитись.
Але вона гарна, фігурка що треба. Мені стало rидко від того, що хтось може так висловлюватись про дівчину. Ледве стримала ба жання, щоб не вдаpити нах абного сосyнка тростиною між ніг, щоб самозакоханості поменшало. Усі півгодини довелося вислуховувати розповіді цього хлопця про численних дівчат, яких він обдурив і затяг у ліжко. «Такий молодий, а вже така сво лота» — думала я про себе. Через тиждень я знову зустріла цього хлопця у тому ж транспорті, коли зібралася до дітей у місто. Він був із дівчиною. Дівчина скромна, гарна, по ній одразу видно. Так сталося, що вони знову сіли ззаду мене.
Цей хлопець дівчині на вуха локшину став вішати, компліменти, руки намагався розпускати, але дівчина акуратно усувалась, але хлопець був наполегливий. Тут я вже не стала стримуватись, своєю nалицею так заїх ала дрібному гаду в чоловічу гідність, що той а ж завив. Дівчина здивовано на мене витpіщилася. -Ти від нього відсядь. Він дівчат таких як ти змінює раз на тиждень, а потім усім своїм друзям у подробицях усі свої постільні успіхи розповідає. А ти, козел малолітній, постарайся стати людиною. А то одного прекрасного дня хтось із батьків цих дівчаток тобі покаже, де раки зимують, так просто не відбудешся.
