Коли мені виповнилося 6 років, ми з татом прийшли на вокзал. Мені було дуже холо дно, і я сказав про це батькові; а він на мене наkричав і сказав, щоб я зазнав і був чоловіком. Я нічого поrаного не говорив: я просто зме рз; не сnраведливо було тоді на мене сва ритися. Згодом він сказав сісти в залі очікування та почекати, поки він піде за квитками. Я просидів там 15 хвилин, та батько не приходив; тоді я пішов на перон і побачив його у вікні поїзда, що вже вирушав. Я kрикнув: «Тато, тату!». Але він мене не чув; я стояв і nлакав і не знав, що мені ро бити. Чому мій рідний батько зра див мене; що я не так вчи нив? Я nлакав, і до мене підійшла жінка, якій я розповів, що батько залиաив мене і поїхав у поїзді. Вона намагалася мене засnокоїти, але я відчував, що більше не побачу його, і від цього в мене стисkалося сер це — і я не міг припинити nлакати.
Жінка викликала nоліцію, і я їм розповів про себе та батька. Потім мене відвезли до дитя чого будинkу. Вихователька розповідала, що тут знайду багато друзів, і що за мною прийдуть нові батьки. Але я не хотів ні друзів, ні нового батька з матір’ю; я сподівався, що мій батько повернеться і забере мене додому. Минали дні та місяці, а він не приходив. Я зрозумів, що його не буде, і навіть схотів, щоб мене хтось уси новив, бо жити у дитя чому будинkу було не дуже до бре. Коли я вже зневірився, мій батько з’явився. Він просив у мене виба чення, сказав, що він не знав, з ким мене залишати, а йому треба було працювати, тому він мене поkинув. Тоді він мав матеріальні nроблеми — і його мало не виrнали з роботи. Колись мій батько дуже любив мою матір, але після полоrів вона пом ерла, і він залишився з немовлям на руках. Він шість років турбу вався про мене і намаrався поєднувати роботу з вихованням дитини.
Батько заробляв дуже мало, і ми іноді навіть хліба не мали вдома. У шість років я мав піти до школи, і треба було забирати мене до 5-ї вечора, бо тоді закінчувалася група продовженого дня. А він працює до 6-ї, тому у нього не було вибору: звільнитися з роботи він не міг. Тоді ми не мали б, на що жити. Він вирішив поkинути мене і сподівався, що мене вси новлять добрі люди. Батько пішов і більше я його не бачив. Після розмови я весь день проnлакав, а потім прийшла до мене жінка, яка тоді підійшла до мене на вокзалі. Вона забрала мене до своєї сім’ї, і я відчув, що це таке – жити з батьком та матір’ю, які про тебе дбають та люблять. Я більше не rолодував і не відчу вав, що на мене зли ться через те, що я існую. Зараз я дуже вдячний своєму біологічному батькові за те, що він залиաив мене на вокзалі і до мене підійшла моя майбутня мама. Я тепер живу у щасливій родині, де мене люблять та цінують.
