Соня дуже хотіла виїхати з загубленого села, тому що тут не було жодних шансів для хорошого майбутнього сім’ї. Вона щодня просила дітей про це. Її син і невістка були не проти. Але вона сама нікуди переїжджати не планувала, бо була вже старою. Але дуже переживала за онука: його вона дуже любила. Він весь час отримував любов бабусі, але зараз хоче жити за тисячу кілометрів від неї — в місті. Сім’я все-таки поїхала, і вона дуже переживала. Соня жила з чоловіком, і вони вже звикали до самотності. Вони щодня чекали дзвінка. Онук пішов у нову школу, але сумував за своєю бабусею. І Соня по ньому сумувала.
Одного разу її відвезли в лікарню з нападом. Чоловік відразу почав дзвонити синові, щоб вони з дружиною приїхали в село. Але син був на роботі-і не зміг звільнитися. Весь цей час їх не цікавила стара. Через кілька днів Соня виписалася з лікарні і отримала лист від сина. Він писав їй щотижня… Соня зберігала всі листи, написані сином. Вона померла три місяці потому, читаючи чергові рядки від нього. На похо рон син не приїхав, приїхала тільки невістка з онуком. Виявилося батько сім’ї пішов з життя чотири місяці тому. Її сина не стало в той день, коли вона була в ліkарні.
Невістка нічого не говорила, адже розуміла, що ця новина лише погіршить стан свекрухи. А замість сина листа писав онук, щоб бабуся не здогадалася, що сталося насправді. Але і Соня весь цей час про все знала. Після поминок онук побачив лист від бабусі, на якому було написано: «Улюбленому онукові». Він схвильовано відкрив лист і прочитав:»Спасибі, внучок, за те, що замість свого батька ти посилав мені ці листи. Я так хотіла з ним поговорити… Я відразу зрозуміла, що їх пише не мій син, тому що він ніколи не підписував написані ним листи в лівому кутку. Моє останнє прохання: подбайте про дідуся і заберіть його жити в місто».
