Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав. — Нищенко дитбудин ку, приживалка! — кричала на неї свекруха. — Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому. Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня.
Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: — Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік. Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав — Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. — Вибачте, а ви хто? — Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.
А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу. Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… — Таких покидьків треба карати, — сказав Макс.
