Відкривши вхідні двері свого будинку, я побачила повну жінку років приблизно 50-55. Спочатку в голові у мене промайнуло «Не ті двері відчинила», потім — «Це, напевно, розіграш», але не виявивши знімальної команди, я чекала на пояснення від самої жінки. — Вибачте, а ви хто? — Ну, здрастуйте, я тітка Віра з Хабаровська. Дочка мого дядька доводиться вам свекрухою. Я обвела жінку nідозрілим поглядом і, не зводячи з неї очей, зателефонувала чоловікові, щоб перевірити її слова. Чоловік усе підтвердив, мені довелося впустити незнайомку до хати. Виявляється, тітка Віра приїхала до Москви, щоб погуляти із сестрою, з якою не бачилася більше 5 років. Так як свекруха зі свекром були зайняті переїздом в іншу квартиру, тітці Вірі було б некомфортно жити в них.
І тоді моя свекруха, дуже великодушна жінка, запропонувала їй пожити в нас. Ніхто й не надумав питати, чи зручно нам, але, не суть, я з’ясую момент зі свекрухою пізніше. Тітка Віра мені навіть сподобалася. Вона мені навіть подаруночки принесла: домашні варення та мед. Після вечері ми постелили місце для нашого гостя у залі, на дивані. Вранці мене розбудив апетитний запах випічки. Вставши на пару годин раніше за нас, тітка Віра вирішила спекти нам пирога. Моєму щастю не було меж. Сніданок був моїм обов’язком, а з появою тітки Віри я могла довше валятися у теплій постільці. Повалявшись хвилин сорок під ковдрою, я нарешті встала та пішла на кухню. Там сиділа тітка, з шматком пирога у тарілці перед собою.
Як тільки я увійшла, вона зніяkовіла і сказала: — Ой, Катенько, вибач, я тебе розбудила? Я тут наворожила трошки в тебе на кухні, надто вже хотіла вам якось віддячити. — Пізніше ми дізналися, що для цього пирога вона привезла всі продукти із села. — Ось пригощайтеся. А я поки зберуся, за мною скоро сестра приїде, ми на Червону площу збираємось. Взагалі, я не люблю, коли хтось господарює на моїй території, тим більше без мого відома, але тітку Віру я дуже полюбила і, буду чесна, я буду дуже рада, якщо вона ще до нас приїде, та хоч усією родиною. За час, проведений у нас, тітка Віра тільки балувала нас пиріжками та супами, а про незручності та мовлення йти не могло. Вона ще перед виходом ви бачилася кілька разів, за те, що прийшла до нас, не повідомляючи.
