Коли я був ще студентом, часто їздив відпочивати один і в основному на поїзді. Одного разу в своєму купе я побачив пару. Вони, напевно, нещодавно були одружені, адже постійно обіймалися, дивилися один на одного закоханими о чима… Їхати нам було добу, тому ми стали розкладати речі і готуватися до сну. Через годину, коли в коридорі усе затихло, ми почули kрик про допомогу. Я думав, мені здалося, але мої попутники теж зляkано дивилися в бік kрику. Через 2 хвилини kрик повторився.
Я виразно чув дівчину, яа kричала «На допомогу! Допоможіть!». Ми з Вовою, так звали хлопця з мого купе, вийшли і підійшли до сусіднього купе, звідки звуки виходили. Провідник відмовився нам відкривати, сказавши, що він не збирається порушувати спокій інших пасажирів, і нічого надзвичайного він не помітив. Криkи повторювалися, але провідник робив вигляд, що нічого не помічає і не наважувався відкрити. Тоді я замахнувся, і той, зрозумівши, що у нього немає іншого вибору, відкрив двері. В купе ми побачили дівчину, яка забилася в кут, і трьох чоловіків, кружляючих над нею.
Виявилося, дівчина переплутала купе і зайшла до них випадково. Вона, як раз, повинна була бути 4-ою у нашому купе. Коли та зайшла в сусідне купе, ці її вже не пускали назад. Один з них ще й провідникузаплатив, щоб той їм не заважав. Ось такий випадковий поворот міг би стати фатальним у житті Олесі. До речі про Олесю, ми тоді з нею так розговорилися, що зрозуміли, що створені одне для одного і більше не розл учалися. Я одружений на Олесі вже 5 років.
