Самотня бабуся сиділа на краю дороги і продавала хустки. Машини мчали на величезній швидкості. За цю добу вона так нічого і не заробила. Жінка важко зітхнула. Подув холодний вітер, але вона не зрушила з місця, тільки ще більше закуталася в легкий плащ. Потрібно було продати хоча б пару, щоб забезпечити собі хліб на завтрашній день. Раптом зупинився позашляховик. Звідти вийшов чоловік у дорогому костюмі. На вигляд йому було не більше сорока. Він оглянув бабусин товар і запитав: -А за скільки продаєте? Коли бабуся назвала ціну, чоловік здивувався: -Але це ж ручна робота! Чому так дешево? Старенька сумно зітхнула. -Любий, продаю за безцінь, щоб хоч якось прогодуватися. Не купують адже.
Чоловік озирнувся. Багато машин проїжджало мимо, але ніхто не зупинявся. -Ну що ж, тоді я все купую, але не за ціну, яку ви назвали, а в три рази дорожче. Подарую друзям і колегам. Бабуся такого не очікувала, від радості в неї на очах виступили сльози. -Синку, спасибі тобі! Чоловік забрав все, заплатив, а потім запропонував підвезти. По дорозі питав бабусю про її життя. Приховувати нічого не стала баба Зоя, розповіла все про своє самотнє існування. Підвіз її Олег, а після цього дня часто став до неї навідуватися, приносив з собою продукти та одяг. Своїх дітей у жінки не було, але вона Олега як рідного полюбила, завжди зі сльозами дякувала.
