А татко коли повернеться? — питала 4-річна Аня. Відповідаю їй:- Через місяць!- Я не хочу, щоб він їхав. Я буду сумувати.- Не заважай Ань, пограй з братом. Чоловік збирався у відрядження. Він сам збирав речі, щоб потім розібратися, що і де лежить. Я збирала сумку з їжею. Чоловік лаявся, що так багато всього я приготувала; я ж стверджувала, що їхати доведеться на поїзді довго і все стане в нагоді (взагалі йому пропонували квиток на літак, але він страшенно боїться польотів, виною всьому ЗМІ і новини про падіння літаків). Чоловік пішов зі мною на кухню і почав відкладати «зайве». Я ж сунула все відкладене назад в сумку.
Діти займалися якоюсь нісенітницею і весь час заважали зборам. Вони спостерігали, як ми нервуємо через поїздку і навіть об’єдналися в якийсь момент для ігор. Перед виходом чоловік перевірив, чи взяв з собою необхідні документи, я його просила телефонувати частіше, син засунув татові набір з манікюрними ножицями. Дочка кудись пропала. Ми випровадили батька сімейства і веселощі стихли. Син пішов в комп грати, дочка будувала з лего робота. Минуло десь півгодини. Дзвінок від чоловіка з вокзалу:- Я все переглянув, але паспорта немає. Подивися будинку — стурбовано попросив він. біжу по кімнатах, дивлюся на столі, на полиці.
Скрізь переглянула. Ніде немає. У глухому куті підходжу до доньки:- Ти паспорт не брала татів? — потім додаю для розуміння. — Книжечка така з фотографією і написами. Відповідає: — Ні. Дивлюся на неї уважно, як-то підозріло вона виглядає. Притихла.- Ти точно не брала паспорт?- Мама, я тільки хотіла фотографію собі вирізати на пам’ять! Я в шоці. Дочка повільно дістає з коробки порізаний документ (фотографії нашого тата немає!). Потім біжить до свого ліжечка і з-під подушки дістає фото. каже:- Я її не віддам! — притискає до себе.- Так уже й не треба. — я розумію, що тепер чоловік не поїде у відрядження. Пояснила, що дочка зробила дуже поганоі дозволила дорізати паспорт.
