Едік був найщасливішим батьком — народилася його дочка Іза. Він був у захваті від неї. Почуття гордості та щастя переповнювали його. У день виписки він навіть розплакався. Ніяк не міг налюбуватися своєю прекрасною Ізою: ці солодкі, пухкі ручки та ніжки, губки бантиком, просто принадність. А очі її були незвичайними, глибокими, темно-карими, майже чорними. Що ще потрібно для щастя? Адже в нього тепер удома дві коханої дівчинки. Едік був високий, красивий, блакитноокий чоловік зі світлим волоссям. Якось мати Едіка наголосила на тому, що донька зовсім не схожа на батька, ні крапельки. Та й взагалі на їхню породу… Едіку було зовсім байдуже, хто і що скаже, він шалено любив свою дочку. Відповідав, що в матір пішла. Але, як не крути, з часом Едік почав сумніватися і придивлятися до своєї доньки дедалі більше, підозри повільно з’їдали його мозок.
Вже незабаром, дружина пред’явила Едіку, спираючись на те, що розуміє його нелюбов до неї, а дочка, що йому зробила. Він увесь час зpивався на Іді, і став байдужим. Весь час мовчав, роздратовано грюкав дверима і йшов до мами. Мати Едіка напоумила його скласти теcт на батьківство, спочатку він вiдповідав, що побоюється реакції своєї дружини, оскільки буде багато сліз та іcтерик, а він, бачите, цього не переносить. Рік мати вмовляла його, зрештою, він погодився. Коли він заявив про своє рішення дружині, та дуже здивувалася. Потім просто зібрала речі і пішла. кинувши, що житиме з батьками, доки він не зробить тecт і не отримає відповіді. Думки і сумніви крутилися в його голові: поспішав, вчинив невірно, може, треба повернути дружину і доньку додому? Вдома було дуже сумно без них, пусто. Не було ніякої радості, криків доньки, запаху смачної їжі… є лише застигла тиша.
