— Мамо, це Ганна. Ганна, це мама, Тетяна Марківна, — познайомив Сашко маму зі своєю дівчиною. Коли син зателефонував, і попередив, що привезе свою дівчину знайомитися, Тетяна уявила собі скромницю з довгим волоссям. А це… Дівчина, під два метри зростом, коротке волосся, спідниця і майка, що не доходить до пупка. Але нічого. Симпатична. — Ти де цю оглоблю відкопав? — Запитала вона сина, коли вони залишилися одні. — Звикнеш, — засміявся Сашко, — вона дуже добра… — Піду подою корову, потім за стіл сядемо, — сказала Тетяна. — Дозвольте я спробую, — підбігла Ганна, — я корів не доїла ніколи. Тетяна пов’язала на голову дівчині хустку та повела її до корови.
— Он відро. А я пішла на стіл накривати. Минуло вже півгодини, а Ганна не поверталася. Жінка пішла подивитись, як у дівчини успіхи. Зайшло і схопилася за живіт від сміху. — І де тут у тебе краник, корівка? — говорила Ганна, обмацуючи боки корови. Посміявшись, Тетяна показала, де у «корівки краник», продемонструвала процес, потім поступилася місцем Ганні… — Ганнушка, допоможи мені малину зібрати. — Іду, тітко Таня, — підскочила дівчина. Тетяна виділила дівчині банку, та взялася за справу. Тут жінку гукнула сусідка. Побалакали з сусідкою півгодини. — Ганно, ти де? — Тут, — відгукнулася дівчина, вилазячи з кропиви та лопухів.
— Ти чого туди влізла? — Тут ягоди більші, — дівчина з гордістю продемонструвала повну банку… Вони пили чай на веранді. — Тьоть Тань, навчіть мене всьому. У вас тут так тихо та гарно. — А заміж за Сашка підеш? — Він поки не кличе, — почервоніла Ганна. — Мам, дай погуляти неодруженими, — розсміявся Сашко. — Нагулявся вже. Достатньо, — сказала Тетяна, потім звернулася до Ганни, — якщо не покличе, приїдь до мене. Я тобі чудового хлопця знайду. — Я Сашу люблю, — збентежилася дівчина. За три тижні, що Ганна із Сашком провели у селі, Тетяна щиро покохала дівчину. Через півроку зіграли весілля, а ще за рік подарували їй онуку.
