Ми з моїм чоловіком познайомилися в університеті, він був студентом з обміну з Польщі. Ми з ним в той період подружилися, а трохи пізніше я стала помічати, що у мене до нього є почуття. Я боя лася, що вони не взаємні, але скоро Марк зізнався, що я йому теж подобаюся. Ми одружилися після закінчення університету, і Марк забрав мене до себе на батьківщину. Мої батьки були проти. Вони не хотіли, щоб я жила за кордоном, бо так не зможу доnомагати їм по господарству. Але я зробила вибір на користь свого щастя. Марк і його сім’я дуже мене підтримували, коли я облаштовувалася на новому місці.
Мені було дуже комфортно. А ось мої рідні батьки перестали зі мною розмовляти. Вони приїхали лише раз, коли у мене наро дилася дочка. Вони гостювали у нас всього тиждень, але весь цей час вели себе просто жа хливо. Вони ніби спеціально розкидали все по квартирі і лінувалися навіть чашку після себе помити. Мені було со ромно за їхню поведінку. А на мою дочку вони демонстративно не звертали ніякої уваги. З тих пір два роки минуло. Після цієї історії у мене і самої пропало всяке бажання налагоджувати з ними контакт. А вони ображаються тепер, що я не кличу їх у гості більше. Яка розсудлива людина наступить на такі граблі двічі?
