Леся Володимирівна давно збиралася провідати своїх внучат в столиці. Дні тікали швидко, а вона ніяк не могла зважитися. Дорога була не близька. Та й місто вона особливо не любила. Від шуму у жінки відразу почала крутитися голова. Але все ж вибралася з дому. Відклала деяку копієчку з пенсії, сіла на поїзд – і вже в столиці. Шумно тут і занадто людно. Стоїть на пероні, чекає дітей. В руках нехитрий багаж. Ось і син наспів, разом з дружиною. Приємно жінці; така зустріч. На серці потеплішало. Сіли в машину, під’їхали під багатоповерхівку. -Он там я живу – поверх сьомий, – задер голову, Микола вказував рукою на балкон з розкішними квітами. У Лесі від самого вигляду будинку в голові закрутилося.- Як там жити можна, так високо? – про себе подумала жінка.
У дверях квартири її зустріли двоє онуків – братик і сестричка. Бабуся привезла їм яблука з власного саду. Діти взяли гостинц і і попрямували в свою кімнату. На столі чекала смачна вечеря. Посадили Лесю Володимирівну на почесне місце. Нагадували, напоїли, все прохаючи, щоб все спробувала. А потім її чекала ванна з морською сіллю. Це була справжня розкіш для втомленого дорогою тіла. Вона раділа за сина, що зумів так добре влаштуватися в житті. Так пройшли вихідні. Леся Володимирівна відпочила від сільської роботи. За цей час встигла розгледіти всі куточки в квартирі, з якими її ретельно ознайомив син.- Ось тут дитяча кімната. Все обставлено роботами дітей. Люблять малювати і ліпити фігурки з пластиліну. Он наша спальна – і син відчинив двері в кімнату, де все було в кремово-білих тонах.- А це вітальня – красива і простора кімната.
А ще одна – мій робочий кабінет, – хвалився син. Звичайно, раділо материнське серце за сина. На наступний день жінка вийшла все-таки на вулицю. Скрізь бруківкою викладені доріжки і клумби з квітами, які вже відцвітали. І люди вигулювали своїх чотириногих улюбленців. Леся Володимирівна якось не звикла до такого життя. Все їй було таким дивним і незвичним. Повернулась додому. Роздяглася в коридорі. Уже зовсім вечоріло. Дітей укладали спати. Син сказав йти відпочивати в свою кімнату, бо у нього з дружиною ще є робота до ночі. Жінка спати ще не хотіла. Сіла тихенько на дивані і думала. Через деякий час почула розмову невістки з сином, яка запитувала у нього, скільки часу ще затримається мама, тому що їй набридло вже готувати. Вона все чула, і сльози горохом покотилися з очей.
Не спала майже всю ніч. Потім тихенько встала, поцілувала уві сні внучат і вийшла за двері квартири. Якось за допомогою чужих людей дісталася до вокзалу і там дочекалася поїзда. Перед тим купила гостинців для сусідів, а то будуть питати, як там в столиці син живе. Хвилювалася, щоб тільки не померти в поїзді, бо відчувала, як тисне в грудях. Так і доїхала до свого села. З вокзалу майже до будинку підвіз її родич Микола, який зустрічав внучку з навчання. А після обіду до неї навідалися сусідки, що, як сороки, любили про все дізнатися-поговорити. Леся Володимирівна дістала для них заздалегідь придбані подарунки і хвалилася, що син і невістка дуже щасливі. А внучата – справжні янголята.- Чому так швидко повернулася додому?- Так, в гостях добре, а вдома – краще, – пожартувала жінка.
