— Ну, ти подивися на себе. Як ти живеш?! Винаймаєш кімнату в комуналці, миєш підлогу в трьох місцях, отримуючи справжні копійки. Адже була першою на курсі. І за успішністю, і за красою! Та й зараз ти будь-якій фотомоделі фору даси. Тобі треба дочку віддати до притулку, а самій влаштуватися на пристойну роботу. Тебе будь-яка фірма візьме з радістю. Квартиру купиш, заміж вийдеш. А з дочкою ти все життя в цій будці проживеш! – говорила Галина подрузі. — Ну що ти несеш? Ніколи. Я живу заради неї. Мені без неї світ не милий, — відповіла Ганна їй. Так розмовляючи жінки, вийшли з квартири. Галина до себе додому, а Ганна до супермаркету. Мити підлогу.
І невтямки їм, що маленька Соня, яку мама поклала спати, чула всю розмову. «Так це через мене мама неща сна?!», Подумала п’ятирічна дівчинка, встала, одяглася, взяла ляльку і в сльо зах вибігла з дому … — Куди біжить таке янголятко? — Соня з розбігу врізалася в чоловіка, що присів навпочіпки. — А ви хто? — Запитала, хникаючи дівчинка. — Перехожий. Зацікавився, куди це мчить крихітна красуня в такий пізній час. Давай, зізнавайся, — він узяв її на руки і пішов у напрямку літнього кафе. По дорозі, і вже на місці, ївши піцу, дівчинка розповіла про підслухану розмову. Чоловік пив каву та уважно слухав її. — Виходить, що якщо я зникну, то мама буде щасливою, — завершила вона свою розповідь.
— Як мама кличе тебе? — Доню, Сонечко. — Вона тебе дуже кохає? — Так, мама мене кохає. — А тепер уяви, прийшла вона додому, а тебе вдома немає. Вона сильно горюватиме. І занедужає від горя. І може взагалі не одужати. Ти хочеш такого щастя для мами? – Ні. Не хочу їй такого. — Тоді ходімо, я тебе відведу… Вони увійшли до відділення поліції. — Доню! Сонечко! Я більше не працюватиму ночами. Придумаю щось інше! — Ми разом придумаємо, — сказав чоловік, який привів Соню… Пройшло сім років: — Бувай, тату, я тебе дуже люблю! Ти в мене найкращий! Як чудово, що я тоді врізалася в тебе! — Сказала дванадцятирічна Соня, обійнявши на прощання батька і вийшовши з машини попрямувала до школи.
