У мене на роботі є жінка на ім’я Любов. Дітям сказала, що вийшла на nенсію, але сама взяла оnлачувану відпустку і ще за свій рахунок пару тижнів. Їй хотілося провчити синів. У жінки четверо дітей. Дочка і молодший син добре забезпечені, живуть зі своїми сім’ями окремо. А інші два сидять на шиї у матері. Живуть разом з Любов’ю, у кожного своя кімната. Незважаючи на те, що у них теж є своя житлоплоща. Батько подбав про майбутнє кожного. Обидва хлопці не працюють вже цілий рік, всі ви трати лежать на матері. Прям як з дітьми. Обід приготує, нагодує, в ліжечко укладе. Кожен день обіцяли мамі, що скоро вийдуть на роботу.
Виправдовувалися тим, що зараз складні часи і знайти дуже складно. Кажуть, що їй все одно краще і веселіше з ними. Любов Іванівна вже другий день була вдома. Тоді син підійшов і запитав: «Мам, а ти чого на роботу не йдеш? Зах воріла?». А вона і повідомила,що вже вік прийшов, на nенсію пора. Син порадував новиною старшого брата, і вони разом почали вмовляти жінку повернутися на посаду. Адже вона ще зовсім молода, всі в цьому віці працюють. А nенсія буде дуже маленькою, не вистачить ні на що. Ще й ображалися на те, що мама ради не запитала у них.
Любов Іванівна стояла на своєму. Їжа в холодильнику поступово закінчувалася. Незабаром сім’я харчувалася кашами без масла і супами на воді. Вигадана історія привела до щасливого кінця. Спочатку середній син з’їхав від неї, а потім і старший зібрав речі і пішов. Не хотілося їм несмачно харчуватися. А буквально через місяць ще й роботу знайшли. Ось, виявляється, де були важкі часи. Коли Любов Іванівна розповіла нам, ми не повірили, адже вона сама не зможе сидіти на кашах. Жінка сказала, що заради такого результату була готова на все. Тепер сини стали більш самостійним, а kолега наша насолоджується своїм життям.
