Ми з Артуром однокурсники. Я корінна мешканка столиці, він приїжджий. Близько трьох років ми були друзями, потім стали ще ближчими. Отримавши диплом, ми з ним стали жити у моїй квартирі. Мої батьки були не раді, але й не ставили перешкод. Ще рік ми звикали один до одного, і нарешті він зробив мені пропозицію. Обговорили, що народ жувати не будемо. Необхідно міцніше стати на ноги. До речі, я заробляла більше за нього. З його батьками я була знайома лише скайпом. Але коли зайшла мова про весілля, вони наважилися на приїзд.
Приїхати вони мали у будній день, а мій шеф любив повторювати: «Особисті проблеми вирішуйте в особистий час». Тож відпроситься з роботи я не наважилася. Артур таких проблем не мав. Він відпросився з роботи. За день до приїзду його батьків куnила продуктів, нарізала салатів, приготувала гаряче, спекла пиріг. Сімейка Артура пила чай у кухні, коли я повернулася з роботи. — Неласково гостей зустрічаєте, дівчино, — взяла бика за роги матуся нареченого. — Треба було відпросити з роботи. Це неповага до нас. — Моє начальство не вітає відгули без поважних причин, — відповіла я. — Тобто, приїзд батька та матері майбутнього чоловіка, це не поважна причина, — посилила вона свій натиск.
— Для жінки на першому плані мають бути будинок та сім’я. Але, судячи з вашого прийому, ви так не вважаєте. — Для мене важлива робота. До вашого приїзду будинок прибраний, частування приготовлені, рушники є. Вам треба, щоб я все це вам з поклоном піднесла? Мати Артура пройшла повз мене у відведену для них кімнату. Слідом прослизнув чоловік. — Мама права, твій вчинок і твої слова виглядали некрасиво, — сказав Артур і подався до батьків. Вранці я поїхала на роботу. Коли повернулася, ні батьків Артура, ні їхніх речей не було. Не було й самого Артура та частково його речей. З’явився за кілька днів, повернув ключі і забрав залишок своїх речей. Скандала влаштовувати не стала. Навіть зітхнула з полегшенням. Але тепер із батьками нареченого знайомитимуся заздалегідь.
