Я помітила, що дочка перестала кликати мене на свята дітей. А після чергової нагоди я вирішила запитати напряму. Відповідь доньки мене вразила

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Якось дочка натякнула мені, що її чоловік не схвалює такі мої часті візити. Мовляв, вони молоді, багато працюють і хочуть відпочити наодинці. Ці слова мене поранили, але сваритись я не стала. Наближався день народження мого онука Сергія. Я думала, що мене запросять у гості, приготувала йому подарунок, погладила святковий костюм. Але ніхто заздалегідь не зателефонував. Тоді я сама набрала номер, щоб привітати дитину та не почула запрошення. Така сама історія повторилася з онукою. А я не розуміла, що відбувається. Сховала подарунки у сервант, роздумуючи, чи дарувати їх взагалі.

Нещодавно не витримала і запитала дочку прямо: – Я не розумію, я тебе чимось образила? – Мамо, про що ти говориш? – Ну, чому ти не запрошуєш мене до дітей? Кому я купувала ці подарунки, собі? – А, ти про це! Ні, просто діти зараз люблять святкувати зі своїми однокласниками. Вони вже виросли і компанія людей похилого віку їм не цікава! – Але ж я рідна бабуся! Я з болем розуміла, що дочка напевно має рацію. Ох це покоління. Як вона взагалі їх виховує, де шана, де любов до родичів? Крім подруги більше нема кому поскаржитися на своє життя.

А вона в мене завжди позитивна і каже, щоб я не хвилювалася, бо життя надто коротке, щоб витрачати його на образи. – Ти краще собі чоловіка знайди! Знаєш, які дива творить кохання? Відчуватимеш себе як тоді, у 20 років! – переконувала Василівна. А я сідаю ввечері на диван. Дістаю старі фотоальбоми і плачу. Як змінився час, ще кілька років тому дочка радісно їздила до мене з онуками, залишала їх на вихідні і ми ходили гуляти, а потім разом ліпили вареники. А тепер виходить так, що я вже нікому не потрібна! Як мені пояснити дочці, що рідну матір треба любити та поважати?