У свої 59 років я зустріла чоловіка, який незабаром запропонував мені жити разом. Приблизно 15 років я вже розл учена, серйозних стосунків більше не було, тому зважила всі «за» та «пр оти» і вирішила спробувати. З першого погляду людина була дуже порядна і охайна. Ми поговорили і дійшли висновку, що краще жити на моїй території. Так і почали ми наше спільне життя. Спочатку все було як у казці, а потім почався ж ах. Так як я працювала на заводі, то я мав досить важ кий графік. Мій коханий був сам себе начальником, прокидався, коли йому задумався, йшов з дому і повертався, коли йому було зручно. На вихідних цим та прибиранням завжди займалася я. У неділю приготую на тиждень, прийду змучену з роботи, а в раковині лежить безліч брудних столових приладів та тарілок. Якщо я роблю зауваження, він відразу починає о6pажатися. Загалом, почала більше мовчати. Якось я його попросила про доnомогу: мені потрібно було, щоб він помив вікна, але він відмовився, посилаючись на те, що це суто жіноча справа.
Щоправда, одного разу я прийшла додому і в мене склалося враження, що вдома прибрано. Це на перший погляд тільки так здавалося, тому що він зміг пропилососити і витерти пилюку тільки на тих місцях, які видно. Деякі жінки можуть мене засуджувати і говорити, що я дуже багато потребую, але останнім часом я почала розуміти, що він мені взагалі не потрібний. А навіщо? Я забезпечую себе самостійно, ходжу на роботу, готую, прибираю, купую продукти. Для нього я стала дуже зручною. Набагато краще в такому разі бути другою. Одного разу я просто не витримала і висловила йому все, що в мене накопичилося. Чи вгадайте, що він мені на це відповів? Спокійно сказав, що це не його оселя і він тут лише гість! А куnувати щось для дому не збирається: про це маю думати виключно я! Ось так я прожила з чоловіком цілих два тижні. Тепер мені на все життя вистачило! Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка, розл училася з таким чоловіком?
