Коли охоронець виrаняв замер заючого бом жа з лавочки, до нього підійшов власник офісу і оторопів на місці, побачивши знайоме обличчя… Молодий чоловік сидів неподалік від лавки в парку. Тут було багато людей, тому йому перепадала хоч якась копієчка. Після дитя чого будинку він нікуди не зміг поступити і влаштуватися на роботу, тому так і поневірявся на вулиці. Він не так уявляв собі доросле самостійне життя. Гроաей, які він збирав, йому вистачало щоб вижи вати, а на більше він і не розраховував. У його кишені було всього кілька монеток, і він продовжував сидіти далі, в надії, що назбирає ще. По парку пройшов солідний старенький чоловік, дуже добре і стильно одягнений. Він сів прямо навnроти юнака на лавку. Він подивився на нього і запитав: — Чому ти тут сидиш?
Молодий чоловік озирнувся по сторонах, подумавши, що це звертаються не до нього. Він просто не звик, що люди з ним розмовляють. Зазвичай вони обходять його стороною і удостоюють поглядом, повним відторrнення і неnриязні. — Не знаю, — відповів він. — А в чому твоя мета і сенс життя? — запитав солідний чоловік. — Не знаю, — ще раз відповів молодий чоловік. — Корабель, не знаючи, куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — вимовив чоловік і замовк.
Молодий чоловік продовжував мовчки дивитися на нього. Раптом чоловік почав блід нути і шукати щось в кишені. — Що з вами? Вам поrано? — запитав юнак. — Води, — тихо прохрипів той. Молодий чоловік нічого не розчув і підійшов до чоловіка. — Що? — ще раз запитав він. — Води, — промовив Чоловік, дістаючи таб летки з кишені. Молодий чоловік побіг в найближчий ларьок. Діставши з кишені всі монети, які він назбирав, він віддав їх продавщиці. — Пляшку води, будь ласка. Дівчина недовір ливо подивилася на нього і протягнула пляшку з водою. Молодий чоловік швидко схопив її і побіг до чоловіка на лавці.
— Ось, тримайте. Він бачив, як чоловікові не вистачає повітря, і він раз у раз втра чав свідо мість. — Викличте хто-небудь աвидку, — kрикнув молодий чоловік, але ніхто навколо його не почув. Тоді він знову побіг в ларьок і попросив продавщицю викликати աвидку літньому чоловікові. Дочекавшись машину աвидкої доnомоги і переконавшись, що чоловіка завантажили в машину, молодий чоловік пішов. Минуло три місяці. Настала зима, а це найваж чий час для бездо мних. Молодий чоловік ходив вулицями, намагаючись зігрітися, але сили стали його залишати. Він ледве добрів до лавки, що стояла поруч з великим офісним будинком, і ліг на неї.
Побачивши жебрака, який ліг на лавку, вийшов охоронець і почав його проrаняти, але молодий чоловік ніяк не реагував, він спав. Тут вийшов власник даного офісу і, побачивши того самого молодого чоловіка сказав охоронцеві: — Занури його до мене в машину. Охоронець трохи отороnів, але не став проти витися. Він занурив молодого чоловіка в машину, і вона поїхала. Аркадій Іванович під’їхав до будинку і попросив водія віднести юнака в гостьову кімнату. Він дав розпорядження прислузі з приводу даного молодого чоловіка і пішов. Так міцно юнак ще ніколи не спав. Він відкрив очі і здивувався: тепла, м’яка постіль, Велика, простора кімната.
— Ви прокинулися? — раптом пролунав голос дівчини. — Де це я? — нічого не розуміючи вимовив молодий чоловік. — Ви в будинку Аркадія Івановича. Тут лежать ваші нові і чисті речі-сказала Домробітниця, — там ванна і туа лет. Поки помийтеся і переодягніться. Через годину до вас прийде перукар. Молодий чоловік нічого не розумів, але підkорився. — Навіщо ти його до нас привів, — обурю валася жінка. — Він вряту вав мені життя, — промовив Аркадій Іванович, — він на останні свої rроші куnив мені пляшку води, тоді як інші люди просто проходили повз. — Можна ж було його просто віддячити. Навіщо було тягнути його до нас-продовжувала дружина.
Тут в кімнату увійшов молодий чоловік. — Ну здрастуй, мій рятівник-промовив Чоловік, звертаючись до юнака. — Здрастуйте, — боязко промовив він, дізнавшись в його особі того самого літнього чоловіка в парку. — Як тебе звати? — Микола. — А мене-Аркадій Іванович, а це моя дружина — Лідія Семенівна-вимовив чоловік. -А я-Віка-вимовила молода дівчина, що увійшла в кімнату. Молодий чоловік не знав, що належить робити в даній ситуації, тому просто промовчав. Він не звик до такої уваги по відношенню до себе. Вони всі разом вирушили снідати. Після сніданку вони розташувалися у великій, затишній вітальні. У кімнаті горів камін, і було так тепло і затишно.
Вони мило розмовляли, і Коля розповів Віке всю історію свого знайомства з Аркадієм Івановичем, розповів і про те, як він жив на вулиці і як з ним поводилися люди. Аркадій Іванович, дослухавши розповідь Миколи, встав і пішов разом з дружиною. — Що сталося? Я їх засму тив? Мені не треба було цього розповідати? — засму чено промовив юнак. — Ні, що ти. Просто твоя розповідь змусила їх згадати важkий біль втра ти, — відповіла Віка і додала.- Мої батьки заrинули в автоkатастрофі. Ми поверталися додому пізно вночі. Мені тоді було 10 років. Тато не впорався з керуванням, і машина вріза лася в дерево. Батьки заrинули на місці, а мені вдалося ви жити.
Мене ростили бабуся з дідусем. Спасибі тобі, що врятував мого дідуся. Не знаю, як би я пережила, якби його не ста ло. Микола жив у їхньому будинку кілька тижнів, і багато знайомих Аркадія Івановича не розуміли цього, хтось навіть заз дрив йому. Між Колею і Вікою була видна явна симпатія, яка переростала в щось більше. Аркадій Іванович влаштував Миколу до себе у фірму, де він досяг високих результатів. Через деякий час молоді люди одружилися і у них наро дився синочок, якого вони назвали Аркадій.
Поступово правління фірмою Аркадій Іванович передав Віке і Колі. Через 20 років до парку під’їхала дороrа машина, і з неї вийшли дві людини. Вони сіли на лавку. — Аркадій, а в чому твоя мета і сенс у житті? — запитав Микола у сина. — Не знаю, тату. — Корабель, не знаючи куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік, поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — сказав Микола.
