Того дня я повернувся додому після виснажливого робочого дня, мріючи лише про те, щоб ситно поїсти та розслабитися. Але коли я відкрив холодильник, виявив, що він порожній, а на кухонному столі лежала записка від дружини: “Поїхала у кафе з подругами. Скоро буду.” Моє роздратування миттєво переросло у гнів. Я схопив телефон, знайшов адресу кафе і, не довго думаючи, помчав туди. У кафе моя дружина спокійно сиділа за столом, сміялася та розмовляла з подругами.
Я підійшов і, не стримуючи емоцій, почав дорікати їй прямо при всіх. “Як ти могла залишити будинок без їжі? Ти що, взагалі не думаєш про чоловіка, який цілий день на роботі?” – вигукнув я. Люди, що оточували нас, дивилися на мене широко розплющеними очима, а моя дружина почервоніла від сорому і збентеження. Не чекаючи на її відповідь, я розвернувся і пішов. Дорогою додому купив сендвіч, щоб якось вгамувати голод. Коли я повернувся, то побачив, як моя дружина збирає свої речі.
“Ти що, йдеш?” – Запитав я, намагаючись приховати своє хвилювання. Вона мовчки продовжила складати одяг у чемодан, а я, розуміючи, що ситуація вийшла з-під контролю, просто сів на диван і ввімкнув кіно. Через кілька днів мені надійшло сповіщення про початок шлюборозлучного процесу розлучення. Я залишився байдужим і до цієї звістки. У глибині душі я відчував розчарування, але гордість не дозволяла мені визнати це. “Мені не потрібна така дружина,” – переконував я себе, хоча в душі усвідомлював, що втратив щось важливе через безглуздий спалах гніву. Що тепер буде – я гадки не маю…
