— Прийомний ти їм, сестричка народиться, виженуть тебе! — ляпнула сусідка. — Не віриш, у кого хочеш спитай, усі знають! Денис стояв перед тіткою Дашею, і дивився в її очі, в яких світилися якісь злісні вогники. — Не правда! Це мої тато та мама! — Правда-правда, ти ось у них спитай, і почуєш, що скажуть! Хлопчик розвернувся і втік, а інші жінки, які сиділи на лавці, спробували навчити жорстоку Дарину: — Ти що, не в собі, навіщо дитині таке казати? Яка тобі різниця? — Нема чого мого Мишку ображати, вчора весь у багнюці прийшов, і з синцем! Цей хуліган постарався, незрозуміло, в кого він пішов, мабуть, рідні батьки були якісь алkаші! З відкритого вікна першого поверху виглянула ще одна жінка, і сказала: — Твій Мишко хотів щеня в калюжі втопити, а Денис забрав, там вони, в калюжі й побилися, я не встигла підбігти! — А ти не встрявай у розмову! Подумаєш, шавку хотів утопити, он скільки бігає, розплодилися, не пройти!
Потроху темніло. З під’їзду вийшла мама Дениса, яка ходила на 9-му місяці ваriтності і ось-ось збиралася нар оджувати. — Тітко Даша, ви мого Дениску не бачили, щось не можу додзвонитися, а на подвір’ї не видно? — Я йому що, нянька? — Відрізала сусідка і пішла додому. Мама Дениса присіла на лавочку біля під’їзду і ще кілька разів намагалася додзвонитися до сина, але все було марно. Набрала чоловіка і в цей момент відчула, що віді йшли во ди. — Сашко, Денис зник, і я нар оджую! Чоловік прилетів на машині разом із «Швидкою» і, відправивши дружину до пологового будинку, почав бігати у пошуках Дениса. Той сидів на березі невеликої річечки, досить далеко від будинку. Сюди часто приходили з батьком ловити рибу. Тут, біля річки його і знайшов батько. Спочатку хотів лаяти, але, помітивши стан Дениса, сів поруч: — Давай, викладай, чому вогкість у річки розводиш?
— Тітка Даша сказала, що ви мені не рідні, і виженете до інте рнату, коли сестра народиться… — хлопчик нахилив голову і заплакав. — Денисе, це все нісенітниця, що сказала сусідка. Ми всі – одна родина. Так, мама не народжувала тебе, як ось, скоро нар одить Настю, тоді у неї не могло бути дітей, а ми дуже хотіли, і забрали тебе з дому малюка. Я не знаю, чому жінка, яка народила, лишила тебе там. Але те, що ти мій син – я знаю абсолютно точно. І ти мусиш знати, що рідніше за тебе і мами в мене нікого немає, а тепер буде ще й Настя. Денис потроху заспокоївся і взяв батька за руку: — А ви мене справді не кинете? — Ніколи! — А де мама? — Вона вже в ліkарні, давай вибиратися звідси, поїдемо відвеземо їй дещо туди. Батько взяв сина на руки, чого не робив давно, і вони пішли до машини. Передавши пакет до приймального покою полоrового бу динку, сіли в сусідньому парку на лавочку, і стали чекати.
Ніч пролетіла непомітно, вони розмовляли про все. Денису найбільше було цікаво слухати історії про дитинство батька та мами, як вони познайомилися, а потім вони почали вирішувати, яку краще коляску купити дитині. І вчасно! Задзвонив телефон, батько увімкнув гучний зв’язок, і вони почули втомлений, але радісний голос мами: — Привіт! Нас уже четверо! — У динаміці пролунав плач Настеньки. — Ти знайшов Дениса? — Так, ми тут поряд, разом чекали сестричку! — Мамо, коли ти повернешся додому? – Денис схопив телефон. — Ми скоро підемо за коляскою, я з Настею гулятиму! — Звичайно, будеш, мій рідний, вже зовсім скоро будеш! Щасливий Денис обійняв батька і задрімав, мріючи, як вийде на подвір’я з коляскою і покаже язика сусідці.
