Я ніколи не думала, що буду змушена виховувати онука одна, без будь-чиєї допомоги. Мій син настільки не любить свою дитину, що навіть бачитися з ним не хоче. Причина полягає в тому, що під час пологів померла його улюблена жінка. Батьки невістки відмовилися від спілкування з малюком, так і мій Ігор його уникає. Річ у тім, син нагадує йому про втрату. Найприкріше в цій ситуації те, що зривається він на мені. Він вважає мене зрадником, адже я не віддала дитину в дитбудинок.
Я розумію, що синові зараз важко, але руйнувати долю маленької дитини, яка ні в чому не винна, я не буду. Змушена сама все тягнути, адже перебувати онукові наодинці з його рідним батьком — небезпечно. Я згодна, що син дуже молодий, щоб брати на себе догляд за дитиною. Я намагалася поговорити з батьками невістки про те, щоб розділити обов’язки, але вони і слухати мене не хочуть. Вони не вважають його своїм онуком, адже через нього померла їхня єдина дочка. Мені доведеться замінити йому мати, а я то вже немолода.
Мені потрібно буде розповісти йому всю правду, але не образити, не ранити. Як пояснити дитині, що він нікому не потрібен, крім мене? Все це настільки складно, що у мене голова обертом. Іноді я думаю про те, що погарячкувала зі своїм рішенням. Мої подруги мене підтримують і пропонують свою допомогу. Але немає сенсу розраховувати на чужих людей, адже на постійній основі вони надавати свої послуги не зможуть. Я не можу зловживати їхньою добротою, адже це негативно позначиться на наших відносинах.
Зараз ми живемо нормально. Онуку 3 роки, і він поки не питає про батьків. Він дуже спокійний і вихований хлопчик, що, власне, мене і радує. Я б не витримала постійні істерики і капризи, здоров’я вже не те. Я переживаю про те, що не зможу впоратися з роллю мами. Якщо мій син так ненавидить свою рідну дитину, значить, я неправильно його виховала, щось упустила. Я намагаюся відкидати погані думки і вірити в щасливе майбутнє. Може, досить уже страждати?
