Коли я була ще дитиною, я жила в сім’ї з трьома дітьми. У вісім я навчилася повноцінно доглядати за двома своїми молодшими братами. У такому віці я вже вміла готувати смачний суп, могла посидіти з дітьми, поки батьки були відсутні у справах. У 14 я вже була повноцінною кухаркою, у мене було багато суконь простих фасонів, які я шила сама.
Всьому цьому я навчилася у своєї бабусі. Вона мені завжди говорила, мовляв, я їй потім спасибі за це скажу. Але ж не помилялася… Коли я вийшла заміж, чоловік перед усіма хвалився, яка у нього дружина господиня. Все вміє, з усім справляється. Мені було шалено приємно від цього. А коли моїх подруг з’явилися діти, мені стало приємно подвійно, адже поки вони бігали і виривали з себе волосся, не розуміючи, з чого почати, у мене все було розкладено по поличках.
Мій син з дружиною жили в будинку невістки, але недавно її брат привів додому свою дружину, і мої переїхали до нас, адже я жила в просторій двушці одна. Моєму жаху просто не було меж. Я побачила, як невістка ходить за донькою, прибирає за нею, одяг їй готує. Тій залишається тільки уроки абияк зробити і відразу на вулицю бігти.
Я спробувала поговорити і з невісткою, і з сином, пояснити їм, чим загрожує таке виховання, але вони (Ev/V) тільки образилися на мене, і тепер спостерігають за тим, щоб, не доведи господь, я нічого зайвого внучці не сказала… Мені тепер цікаво дізнатися вашу думку. Невже, це мої погляди так застаріли? Хіба не потрібно дітей з дитинства привчати до ведення господарства? Невістка думає, її дочка вийде за багатого, і їй працювати не доведеться, але більшої дурості я в житті не чула…
