Я була в селі лише тиждень, але вже за цей час мені стало не вистачати повітря

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Сестра у мене живе у селі, а ми з чоловіком у місті. Були вихідні, ми вирішили поїхати до них. Чоловік припаркував машину біля воріт, вийшов із машини і тут до нього підбігає одна молода жінка. — Доброго дня. Ви, здається, із міста. Розкажіть, що там нового? Чи багато чого змінилося за останній тиждень? Просто я новини дізнаюсь із інтернету, а це не дуже. Розкажіть, га? Я не розуміла, хто вона? Що за запитання ставила? Помітивши мій погляд, вона додала: — Ой вибачте. Я навіть не представилася. Я Вікторія, дружина Льоші. До цього часу підійшла до нас моя сестра, сказала, що це невістка їхніх сусідів. Вони живуть із чоловіком у місті, просто через обставини вона приїхала з дітьми до села.

Але сильно нудьгує містом, встигла всім уже повідомити про це. — Так, я дуже скучила за містом. Просто наро дилася та виросла там. І з Льошею познайомилися там. Але нещодавно нашу квартиру затопив наш «улюблений» сусід зверху. Чоловік привіз мене з дітьми до свекрів, а він намагається навести в квартирі порядок, щоб ми переїхали туди. Нам залишатися тут ще три-чотири дні. Не зрозумійте мене неправильно. У селі немає нічого поrаного, я сама люблю відпочивати тут на кілька днів, але не більше. Звичайно, до мене тут дуже добре ставляться, свекруха мені як друга мама, і дітям подобається, просто я людина виключно міська, село не для мене.

Розумієте, у місті атмосфера інша. Я ось сиджу вдома, не виходжу на вулицю, може, тиждень, але все одно почуваюся частиною чогось великого, значного. У мегаполісі життя вирує. Люблю почуття цього усвідомлення. А тут життя монотонне, щодня те саме: встаємо рано-вранці, сніданок, город, сад, прогулянка з дітьми, сад, вечеря, поганий і повільний інтернет і спати. З нетерпінням чекаю на повернення до міста. Вибачте, не хочу нікого образити, але я тут задихаюсь. Ось розповіла вам, вимовилась, одразу полегшало на душі. Гаразд, піду додому, свекруха скоро повернеться.