Коля і Олена жили в 2-кімнатній квартирі в центрі Львова. Як би там не було, їм завжди хотілося придбати заміський будиночок, тому що, як вони не раз говорили, роки йдуть. І про спокійну старість треба було подбати. Микола вже мріяв вирощувати свіжі овочі та збирати щедрий урожай, а його дружина планувала, що засмагатиме на власній ділянці щоліта. Але все це поки просто залишалося бажаннями, оскільки фінан сове становище залишало бажати кращого. А ці ни на будинки все росли і росли. — Ти дивився оголошення? — Та куди нам будинок, коли ми і половини су ми ще не зібрали. — Все ж, варто придивлятися. Нам слід знати, на що розраховувати. Микола зітхнув і сів за комп’ютер. Відкрив список оголошень про продаж ділянок і почав гортати його вниз. Оля підійшла до kоханого і виглянула йому з-за плеча.
— Ціна вдвічі нижча, ніж на інші варіанти. — Цікаво, чому так. Умови начебто хороші. По фото нічого не бачу. Дзвони швидше, поки ще актуально. На місці і розберемося. Микола почав набирати номер. З того боку почувся жіночий голос. Все було саме так, як і писали в оголошенні. Ціна низька, умови хороші. — Ну що там? — почала Лена від нетерпіння. — Ці на така ж, як і написано. Завтра їдемо дивитися. Але є дещо… одна умова. Будинок nродається з якимсь Ваською. Йому, мовляв, нікуди переїжджати, так він з нами буде. Хоча я абсолютно нічого не зрозумів. — Хіба будинки nродають з мешканцями? Дурниці якісь! — Олена, я сам нічого не зрозумів. Завтра сама у них запитаєш. З іншого ж боку, хоча б хтось за будинком взимку буде дивитися. — А влітку? — Що-небудь придумаємо. Зустрілися на наступний день. Будинок був розташований не так далеко від міста.
Маршрутна розв’язка була дуже зручна, пробок не так багато, дістатися до квартири можна легко. Раптом у машини спустило колесо. Здавалося, що все навколо проти цієї поїздки. Олена все скаржилася, нагнітаючи обстановку. Це починало злити чоловіка, тому він обурювався у відповідь. До найближчої хати було кілометрів три. Але ця дорога здавалася Олені нескінченною. — Господар. Є хто вдома? — вигукнув Микола, підійшовши до першої-ліпшої хвіртки. Замість відповіді пролунав гавкіт і назустріч вибіг чорний пес. Олена злякалася. Зате з людей ніхто їм назустріч не поспішав. Через кілька хвилин собака звикла до гостей і перестала гавкати. Його зацікавив шурхіт з іншого кутку двору, тому він помчав туди, звільнивши городянам дорогу. — Гей! — повторив Микола, підходячи до вікон. Пес знову загавкав. У підсумку на ганок вийшла Літня жінка.
— Що за шум? Ти чого розгавкався?! Собака різко замовк. — Вибачаюся. Нам треба допомогти з машиною. Застрягли. Немає когось із чоловіків у вас? Стара злобно глянула на пару. — А хто в таку погоду кудись їде? Всередині будинок пенсіонерки був досить просторим, хоч і здавався крихітним зовні. Все чистенько і акуратно. Навіть у такому віці жінка залишалася господарською і стежила за порядком у будинку. — Сідайте до столу. Добре, що ви нас вдома застали. Так, Василю? З кімнати вийшов сивий чоловік. Пенсіонерка почала витягувати смаколики з холодильника. Олена і Микола були здивовані, що тут так добре ставляться до непроханих гостей. — А тут що? Не тутешні ж! — почав розмову дідусь. — А ви не Микола? — глянула на чоловіка господиня. Той кивнув. — А ви звідки знаєте? Виявилося, що, тікаючи від зливи і шукаючи доnомоги, подружжя знайшло саме той будинок, який збиралися куnити. — Хотіли запитати: А чому так дешево nродаєте будинок?
— Треба терміново в місто. У нас тут ще й сад є великий. Яблуні і сливи постійно плоди дають! — Це добре, але там машина у мене… — Як тільки дощ припиниться, Василь сусідських хлопчаків скличе і доnоможуть тобі з машиною. А поки поспішати нікуди. — А щодо мешканця? Це ви, пане Василю? — Олена не витримала і поцікавилася першою. Господарі розсміялися. — Боронь Боже. Не я. Собака наша. Микола теж розсміявся. І тільки Олена чомусь зніяковіла. Тому мова йшла в оголошенні про собаку, а не людину. Подружжю аж від душі відлягло. Ні з ким свою власність ділити не доведеться. — Ви тільки відразу не відмовляйтеся. Так, в зливи і взимку з машиною тут важко. Але неподалік озеро є, ліс. Все чисте і своє. Вам точно сподобається. Особливо зручно на схилі років. Спокійно так. Добре подумайте, — бурмотіла господиня. — Та ми й не вагалися. Беремо, звичайно ж! — вигукнув Микола.
