Сім’я спокійно обідала на кухні. Чоловік з незадоволеним обличчям з’їв свій борщ і перекинув тарілку. — Чому немає м’яса? — Запитав він дружину. Дружина відповіла, що віддала дітям: — Ось, якби ти заробив на м’ясо, їв би з м’ясом. Хто працює, той їсть м’ясо. Чоловік глянув на неї сумними очима і сказав: — Незважаючи на всі мої зусилля, я не можу знайти роботу. Чому ти знущаєшся з мене? Ти принижуєш мене, але ж я не був постійно безробітним.
Виходить, якщо я не працюю, я нікому не потрібний. Я марна людина. На це дружина відповіла грубо: — Так, але останні шість місяців ти живеш за мій рахунок. Не я, а ти маєш забезпечувати свою сім’ю. Ти чоловік та батько сімейства. Але я втомилася! Я не збираюся і більше не хочу так жити. Збери свої речі та йди до своєї матері. Він доїв борщ, одягнувся, попрощався з дружиною та пішов. Як тільки зачинилися двері, дружина зателефонувала свекрусі:
— У мене і так своїх дітей вистачає, набридло чужих годувати. Свекруха була розумною жінкою, до того ж вона мала чудове почуття гумору. Вона сказала: — Добре, я його прийму, але тільки на якийсь час. Мені не хочеться наглядати за чоловіком іншої жінки. Ось влаштую на роботу і поверну назад. Потім вона сіла на диван і зітхнула. Нарешті вона позбулася свого чоловіка-лодиря. Він не хотів працювати, тільки їв і спав. До того ж ще й наполягав на виконанні подружніх обов’язків. Він цілком міг би працювати. Давно б подала на роз лучення, тільки ось чоловік став рідним, хоч і ледар. Може вийде з нього щось тлумачне.
